Інтернет-газета
"Шевченко і сучасність"

Погожого ранку  24 серпня 1995 року  церковний  дзвін  сповістив сокальчанам про початок  святої   Літургії в храмі  св..Апостолів Петра і Павла  з нагоди  4-річниці  незалежності України. Правда ,мешканці нашого міста  мали  ще одну визначну  подію, яка  співпала з державним святом.

Скульптура , як і музика , література  живопис, архітектура ,відображаючи все прекрасне  в дійсності, увічнює  в граніті, мармурі  ,бронзі  видатних    людей.  Пам’ятник  Т.Г.Шевченку  в  Сокалі -  це велика  честь для  всіх мешканців нашого міста, що свідчить про те,  що  хоч невелике , але  гарне місто  має свої пам’ятки  культури. Щоб спорудити такий  монумент, потрібні  були  любов  до Генія  і до праці , невимовна  майстерність і , звичайно , немалі кошти.

Людину , якій могли б довірити цю  важливу  справу , вибрали не відразу. Був оголошений конкурс серед скульпторів на кращий проект. Їх  було дуже  багато  і  роботи  були цікаві.  Але найкращим був  визнаний проект львівського скульптора , заслуженого діяча мистецтв Еммануїла  Петровича  Миська.

Спорудження було  задумане ще в 1989 році . Та монумент встановили  лише  у 1995 році,адже кошти на будівництво  пам’ятника надходили  повільно. Творець пам'ятника  Великому Генію  Еммануїл Мисько  вклав  частину своєї  душі  і серця. Комітет по спорудженню пам’ятника   очолив  перший директор  школи №3 , дуже  наполеглива і працьовита  людина    Іван Іванович Тимошик .

 І ось настав довгожданий  день відкриття  пам'ятника.  І  цей день -24 серпня  1995 року – вибрано  невипадково. Адже поет завжди  мріяв і вірив , настане такий день , що Україна  буде  вільною і незалежною. І його пророчі слова : «…І мене в сім’ї  єдиній , в сім’ї вольній , новій…»- збулися.

Ось   м’яко спадає з пам’ятника біле полотнище . Перед нами в глибокій задумі  повстав Великий Кобзар. Зморшки порізали його високе чоло.Він дивиться на нас своїми  розумними очима  і ніби хоче передати  нащадкам  свою майже фанатичну  любов до рідної України. У його погляді ми бачимо незламний дух  борця. Одвічна ,   невмируща  і висока дума про майбутнє Батьківщини лежить  на чолі Кобзаря .В опущеній правій  руці поет тримає  книжку- славнозвісний  атрибут  невольницької  музи .

Біля пам’ятника завжди  живі квіти, і тепер назавжди Кобзар  буде серед своїх нащадків.

Багато людей приходить  до монумента, складають свою безмежну шану і вдячність , кланяються низенько  Тарасу  і моляться за його  грішну і святу душу, дякують Богові, що дав нам такого Пророка.

А ми, нащадки славного Кобзаря, завжди пам’ятаймо, якого ми роду, і вшановуймо пам’ять про Генія Людства.

                                      Шукатка Л.М., вчитель Сокальської СШ І-ІІІст.№3